«Нескорена»

Ювелірна скульптура

Матеріали:

срібло, білий нефрит, лазурит, алмазне намисто, чорні перлини.

№ Н-25-12-366

Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
«Лісова пісня» 1911 рік

На честь 155-річчя з дня народження видатної української поетеси Лесі Українки, майстри Дому «Лобортас» створили ювелірну композицію – «Нескорена», яка представлена в музеї в Києві на вулиці Саксаганського. Саме тут, у будинку, де поетеса жила у 1890–1910 роках, сьогодні збережено простір її пам’яті та творчої присутності. Музей розташований у комплексі споруд, відомих як «Український Парнас» – осередку інтелектуального й мистецького життя, де формувалася нова українська культура кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Ювелірна композиція виконана у стилі малої пластики та поєднує портретну скульптуру з символічним ландшафтним середовищем. Верхня частина скульптури виконана у благородному сяйві срібла, яке передає пластику обличчя поетеси та складок її одягу. Одночасно цей метал створює відчуття стриманого, інтелектуального, духовно зосередженого внутрішнього світла письменниці. В руці вона тримає розгорнуту книгу, сторінки якої ніби перетворюються на крила – метафору живого, рухомого слова. На сторінках книги вигравійована цитата поетеси.

Білий нефрит, наче образ непорушної віри та моральної сили, який створює відчуття духовної чистоти й внутрішньої стійкості. Лазурит, із його глибокими синіми й небесними відтінками, символізує духовне світло та висоту думки. У культурному прочитанні цей колір асоціюється з образом Богородиці, як знаком покрову, тиші та внутрішнього просвітлення. Грані каменів створюють візуальний образ, але разом з тим, символізують грані слів, бо так само, як майстер відкриває світло всередині мінералу, поетеса огранює думку, надаючи їй ясності, сили й форми.

На тлі лазуриту розгортається срібний образ України – стилізовані лани, річки й обриси гір, виконані у тонкому рельєфі. Над цим простором здіймаються лелеки – один із найсильніших національних символів дому, пам’яті та повернення. Птахи – це слова Лесі Українки, які здіймаються над землею, несучи її голос крізь час і простір. Розташовані у різних рівнях, вони створюють відчуття руху та повітря, ніби сама поезія розгортається в польоті.

Кропітка робота зі сріблом, точне портретне моделювання, складна багатоматеріальна конструкція та ювелірна точність у роботі з каменем, поєднують ювелірне мистецтво й символічну оповідь. В композиції кожен елемент працює на єдину ідею – показати Лесю Українку як джерело духовного світла, сили слова й національної пам’яті. Її портрет – це простір її поезії, в якому камінь, метал та форма звучать як продовження голосу видатної української письменниці.